Рецензія на фільм «Вавилон» (2022)
Рeцeнзія нa фільм «Вaвилoн» (2022)
Oргії, нaркoтики і пoшуки сeнсу життя в Гoллівуді10 квітня 2023, 04:11 | Рeцeнзії | Aвтoр: Oлeнa Стрeльбицькa
Рeжисeр Дем’єн Шазелл вже зізнавався у коханні Голлівуду і класичним фільмам (а також джазу) у своєму хітовому мюзиклі «Ла-Ла Ленд» з Еммою Стоун та Раяном Ґослінгом, який (в гарному сенсі) розбив серце кожному, хто його подивився. А тепер Шазелл вирішив зробити це знову, знявши свою дуже нецензурну версію того, як Голлівуд переходив від німого кіно до звукових фільмів, і красномовно назвавши її «Вавилон». І його нова стрічка точно розрахована на кіноманів з міцними нервами. Вважаєте себе такими? Тоді ласкаво просимо за лаштунки Голлівуду 1920-30-х років…
Подорож до цього Вавилону, сповненого наркотиками, алкоголем та сексом (і джазом!), Шазелл вирішив показати очима аутсайдера, простого хлопця Менні Торреса, який відчайдушно хоче бути причетним до Фабрики мрій і знімати кіно, тож погоджується на будь-яку роботу у голлівудських босів (як, наприклад, пхати на гору слона для чергової екстравагантної вечірки). І на цій доленосній (і абсолютно божевільній) вечірці-оргії він зустрічає її — старлетку Неллі ла Рой, яка відчайдушно прагне бути зіркою. Вірніше, прагне зніматися у кіно і бути знаменитою, бо зіркою вона вже і так є, адже, як вона влучно каже, «зірками не стають, а народжуються».
Поки кар’єри Неллі та Менні йдуть стрімко вгору, паралельно ми спостерігаємо занепад кар’єри колись найкращого актора Голлівуду Джека Конрада. Він страждає від алкогольної залежності, постійно розлучається з численними дружинами, а тепер ще й глядачі сміються з його драматичних фільмів. Але ж наступний точно буде вдалим, еге ж? Адже Джек Конрад — зірка великого екрану, і якщо він не буде зніматися, то ким він буде? Чи буде він взагалі існувати? Чи може взагалі щось тривати вічно, особливо така крихка й примхлива річ, як слава?
«Вавилон» Шазелла часто шокує своїми сценами (це точно не фільм для звичайної вечері, та й взагалі під нього краще нічого не їсти), але в той же час це нагадує емоційну шокову терапію, адже фільм Шазелла знову і знову змушує замислитися над сенсом життя, людськими амбіціями, людськими залежностями і, звичайно, над тим, чому людство зараз як ніколи (тобто десь останні 100 років) відчайдушно потребує кінематографа. Ми всі час від часу відчайдушно потребуємо втекти хоч на пару годин в інший світ, світ казок та ілюзій і пережити неймовірні емоції, пристрасті та пригоди. І «Вавилон» створений саме для цього.
Роль Менні дісталася талановитому мексиканському актору Дієго Калва, і він — справжній прорив минулого року. Якщо ви не дивилися серіал «Нарко: Мексика», то у «Вавилоні» ви побачите його вперше, але він показує себе неймовірно впевнено у кожному кадрі, і це саме він несе на плечах «Вавилон», хоча у ньому також зіграли такі відомі зірки, як Бред Пітт та Марго Роббі. Хочеться побажати йому більше таких шикарних ролей, бо Калва та його герой чіпляють за живе, тож Менні співпереживаєш усі ці три години.
А тепер я хочу сказати кілька слів про торнадо на ім’я Марго Роббі, але кілька слів точно не зможуть описати її нову героїню, яка просто вибухає в кожному кадрі, не стримуючи себе, не стримуючи свої емоції. Роббі в образі Неллі — скажена наркозалежна фея, яка гіпнотизує і закохує в себе з першого погляду (не дивно, що Менні так легко піддався її чарам). У «Вавилоні» Роббі знову доводить, що вона — не просто шикарна акторка, а одна зі справжніх голлівудських зірок нашого часу. І хоча вона вже грала скажених білявок (це я про Харлі Квін), нарешті їй дали зіграти відкриту бісексуальну героїню (хоча за сюжетом це стає причиною для того, що її дискримінують і погрожують закінчити її кар’єру). Може, тепер і у її Харлі з’явиться шанс відкритися і бути собою (якщо, звісно, Голлівуд дозволить їй, така от іронія долі).
Бред Пітт вже давно довів Голлівуду, що він — не просто красень, а ще й має драматичний талант, вартий «Оскара», проте складно не похвалити його знову за його Джека Конрада. Якщо ви любите Пітта, то «Вавилон» точно вас не розчарує в цьому плані. Джек Конрад отримав найкращі фрази та діалоги, а у виконанні Пітта його можна слухати годинами. Особливо зворушує сцена з ним та героїнею Джин Смарт, яка розмірковує про роль зірок у всесвіті та про те, як кіно робить зірок безсмертними. Але не усіх, лише обраних. І Пітт точно вже в їхній компанії.
Цікаво, що Пітт та Роббі вже зіграли у фільмі про Голлівуд 1970-х років «Одного разу в… Голлівуді», а тепер вони вирушили у 1920-30-ті, проте це зовсім різні стрічки та епохи. Шазелл від природи має своє власне неповторне бачення і не намагається нікого копіювати (тим паче, що копіювати Тарантіно — справа марна). І можу сказати, що він має шанси стати таким же великим режисером, як і маестро Квентін. Якщо буде й надалі залишатися вірним собі і не йти за мейнстрімом. І поки що йому це чудово вдається.
Так, «Вавилон» провалився в прокаті, але все це — дрібниці, бо це не те кіно, яке може чи має приносити мільярди. «Вавилон» був створений, щоб обурювати й шокувати, веселити й зворушувати. Шазелл міг би вирізати всі ті пікантні сцени розпусти й декадансу, але він показує життя, а з життя неможливо вирізати неприємні чи неестетичні моменти, як не крути. Тим більше в середині фільму нам показують «пристойну» вечірку у вищому суспільстві, і ось це — справжній цирк лицемірства та фальші. Тоді на фоні вечірки аристократів перша вечірка-оргія набуває нових сенсів, адже голлівудська богема принаймні не намагалася корчити з себе святих, на відміну від тих пихатих та лихих багатіїв.
Складно віднести «Вавилон» до якогось одного жанру, здебільшого це — драматичний епос, натхненний реальними подіями, він не є якоюсь гламурною казкою, як той же «Артист», адже не оминає такі гострі теми, як залежність, приниження, дискримінація, расизм, гомофобія, експлуатація… Тут перехід від німого кіно до звукового — насправді метафора всього людського життя, адже в сучасному суспільстві ми весь час переживаємо кардинальні зміни (яких іноді аж забагато і здається, що за ними ніяк не встигнути, як не намагайся), але ми мусимо адаптуватися, пристосовуватися, приймати нові реалії, бо прогрес і час не стоять на місці. Когось каток прогресу безжально розчавлює, хтось встигає з-під нього вистрибнути, але знову і знову наступають нові часи і вони запалюють нові зірки. І «Вавилон» теж це по-своєму зробив.
Цей фільм Шазелл точно знімав не для мейнстрімного глядача, а для справжніх кіноманів, які готові ризикувати і бути шокованими (і висидіти три години, які, до речі, для мене пролетіли на одному подиху). Він точно сподобається не всім, але, хоча це кіно частково й нагадує подорож до пекла Данте (тут навіть є цілий епізод у цьому дусі з Тобі Магуайром), «Вавилон» знову закохав мене у кіно й нагадав, що потрібно частіше дивитися старі німі чорно-білі стрічки, з яких все починалося, та не боятися експериментів сучасного артгауза. І за це я безмежно вдячна Шазеллу.
98 Написати коментар
